Мигдаль копає, наче карптоплю: волинянка вирощує екзотичні горіхи

У цієї рослини багато імен: смикавець їстівний, земляний мигдаль, тигровий горіх. У нас вона більш відома під назвою чуфа. Вчені подейкують, що більше двох мільйонів років тому їстівні бульбочки-горішки, що ростуть на розгалуженому кореневищі чуфи, були основою харчування предків людини – австралопітеків.

Нині в Україні це не найпопулярніша і не найвідоміша культура, але її вирощують окремі господарі, які встигли оцінити переваги тигрового горішка, повідомляє Слово Правди.

Володимирчанка Олена Бабійчук розповіла, як вирощує земляний мигдаль чуфу.

Цим незвичайним підземним горішком Олена зацікавилася ще у студентські роки. Тато передплачував садівничі журнали, а вона довгими зимовими вечорами з цікавістю їх гортала. На сторінках одного з них привернула увагу чуфа, але насіння рослини знайти не вдавалося. Та якось зовсім випадково на базарі побачила бабусю, яка продавала ці горішки. Купила лише шість штук, посадила, виросло шість гарних кущиків. З того врожаю лишила десять горішків на насіння, але вони наступного року уже не зійшли.

«З тих пір я де тільки можна шукала насіння, запитувала у знайомих садівників – ніде не було, люди дивувалися, почувши таку назву. В насіннєвих магазинах теж годі було знайти. А вторік зовсім випадково побачила в інтернеті й обміняла кущики лаванди, яку вирощую, на чуфу. Жінка прислала врожай одного куща, а в ньому горішків виявилося стільки, що вистачило і на посадку, і щоб поласувати ними», — розповідає пані Олена.

Мигдаль копає, наче карптоплю: волинянка вирощує екзотичні горіхи

Чуфа – рослина теплолюбна, тому її треба садити у прогрітий грунт, коли вже мине загроза заморозків, тобто наприкінці травня – на початку червня. Попередньо горішки замочуються у воді на два-три дні, воду треба щодня міняти. Висаджується по дві-три штучки в ямку на відстані 40 см. Виглядає чуфа як доволі густа, висока міцна трава, яка розростається і «глушить» бур’ян, а також має непоганий вигляд на клумбах. На початку жовтня листя починає жовтіти – тоді земляний мигдаль можна викопувати.

Кореневище розростається під землею, пускає пагінці, на яких з’являються бульбочки-горішки. З одного куща можна отримати зо 300 горішків, а при доброму врожаї, то й до тисячі. Загалом у цьому році з 72 кущиків Олена зібрала три відра чуфи.

Збирання врожаю – справа клопітка, бо спершу треба обтрусити горішки від землі, а потім добряче їх вимити. «Мені одразу радили: шукайте сито, щоб просіяти від грунту. Я взяла звичайний пластиковий ящик від хлібопродукції і з ним справа пішла дуже легко. А мили горішки… у бетономішалці. Чоловік запропонував таку допомогу, бо зауважив, що вручну перемити буде складно, а його бетономішалка нова й чистенька. Не знаю, скільки десятків літрів води у нього пішло на цей процес, але «земляний мигдаль» від землі очистився добре», – розповідає Олена.

Споживають чуфу сирою, не очищуючи від шкірки. Свіжі горішки – хрусткі й солодкі, а підсушені твердіші, і ті, й інші смакують добре. «Трирічний внук дуже їх облюбував, все просить того горішка», – ділиться Олена.

Подрібнену чуфу додають до випічки, замінюючи нею мигдаль, висушені горішки мелють і використовують як замінник кави. У харчовій промисловості з чуфи також відтискають олію, яка за смаковими якостями подібна до оливкової.

А ще з чуфи готують популярний в Іспанії прохолодний напій – орчаду. Щоб приготувати його, горішки на день-два замочуються водою, подрібнюються, далі заливаються водою у певній пропорції, так мусять постояти певний час. Далі суміш слід процідити, заправити медом і корицею на свій смак – і можна смакувати. Цей напій корисний і його дуже шанують вегани.

До речі, чуфа, окрім смачних «корінців»-горішків має ще й цінні «вершечки»: трав’янисту рослину сушать і використовують як запашне сіно, яким набивають подушки. Кажуть, сон на таких подушках по-особливому солодкий, спокійний і приємний.