Розчавило таз і ребра: волинянин вижив після наїзду трактора

Степан Максимук з Млинового, що на Ратнівщині, за хорошу працю має багато нагород. Можливо, й до сьогодні він би не полишив свого трактора, якби не нещастя, що сталося з ним багато років назад.

17 років відпрацював Степан Максимук у колгоспі механізатором. Став передовиком не лише у своєму господарстві, а й в районі та області. Був справжньою гордістю краю, адже заробив орден Трудового Червоного Прапора і орден Леніна, — розповідає Вісник.

– Сталося це у 1986-му, – згадує чоловік. – Трактор наш, 9-тонний Т-150, не заводився автоматично, треба було смикати шнурком пускача. Мій напарник сів у кабіну, а я давай заводити. Та була увімкнута передача, і я опинився під колесами. Розчавило таз і три ребра поламало… Богу дякувати, мене вдавило у пісок, а я ще тоді був маленький, дрібненький. Тож і вижив. Відтоді за кермо не сідаю, від техніки наче відвернуло.

Влаштувався сторожем у місцевому машинно-тракторному парку, а через рік коником і молоко возив, і воду хліборобам у поле, і продукти в їдальню, і на фермі корми худобі. Коли добігли роки до пенсії, господарство подарувало конюхові скакунця з доплатою у 160 рублів і на додачу воза.

Нині чоловікові 79 літ, але не сидить склавши руки. Має велике господарство: коня, поросят, курей. Вирощує картоплю, буряки, моркву та іншу городину. Вміє консервацію заготовити і ковбасу начинити! А ще славиться в окрузі як хороший колюх – односельці кличуть заколоти свиню.

Сім років тому він овдовів. Степан Іванович отримує пенсію по дітях.

– За п’ятьох дітей дружині надали почесне звання «Мати-героїня». Коли я отримував похоронні за нею, мені порадили перейти на її пенсію, бо вона буде збільшуватися, а моя – ні. То так і зробив. А сам за кожен орден до пенсії заробив всього по 50 гривень… Якось до нас приїжджали покупці орденів зі Львова, а у Млиновому було немало орденоносців. За одну нагороду давали по 1600–1700 радянських рублів! Посвідчення до орденів залишали, то люди не втратили заслуг. А гроші ж завжди треба. Хоча на що їх тоді потратив, вже й не згадаю.